Нині відпускаєш (пісня Симеона Богоприїмця)
Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, яке приготував Ти перед лицем усіх народів, світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля.
Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, яке приготував Ти перед лицем усіх народів, світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля.
Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, Скарбе добра і життя Подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші.
Замолоду Симеон шукав такого способу молитви, який дозволив би йому цілковито зосередитися на Бозі, не відволікаючись на суєту людських розмов і відвідувачів, що завжди оточували відомих подвижників. Він оселився на невеликому кам’яному стовпі й лишався там довгі роки, витримуючи спеку, холод і виснаження, повністю віддавшись молитві. Слава про його подвиг розійшлася по всій імперії, і люди приходили здалеку за порадою й благословенням, хоча сам він майже не сходив зі свого місця. Його мати Марфа, яка не могла піднятися до сина, усе життя молилася біля підніжжя стовпа -- і Церква згадує її поруч із ним.
Джерело: фіксоване читання на початок церковного (індиктового) року -- слова Христа в назаретській синагозі "Дух Господній на мені... проповідувати рік Господній сприятливий" (Луки 4:16-22).